Відлуння епохи

Донька у відпустці, приїхала в бабусин дім, де виросла разом із сестрою та братом. Щоліта їхнє дитинство експериментувало з сільським життям та бабиними-дідовими традиціями. І тепер цих давно дорослих людей тягне сюди, як магнітом. І це - прекрасно.
Разом із донькою приїхав і її хлопець. Він - корінний житель Праги, музикознавець та просто чуйна добра людина. Вивчає українську, тому нам вже не так важко розуміти одне одного. І вечорами діти частенько заходять поспілкуватися з нами. Звісно, разом з ними приходять і наші домашні улюбленці. Ці вечори дуже теплі, добрі та пахнуть любов'ю.😊

Задумала донька провідати свою подругу в іншому регіоні. Для цього їй потрібно було узнати розклад руху автобусів. Здавалося б, - нічого такого, телефонуєш на державну автостанцію, і тобі все розкажуть. Адже до обласного центру сполучення має бути забезпечене перш за все громадським транспортом, а вже потім - комерційним.
Але номер телефону, який видав пошуковик, виявився невірним, недійсним. Телефонувати нема куди,треба йти.
Пізно, - кажу я доньці. Наскільки я знаю, автобусна працює десь до четвертої, і то там нікого немає. Але ж - пройдуся, прогуляю заодно собачку, і подивлюся, як працює автостанція.
Прийшла. Ще не було шостої вечора.
Звісно, - на дверях замок. І якісь древні папірчики, типу розкладу роботи та руху автобусів. Ні телефонів для довідки, нічого більше....
Ого, подумала я. Відлуння минулої епохи - автостанція Шумськ. Тільки от від тієї епохи нічого не залишилось, навіть назви міста на фасаді...
Шкода.